І як вони відобразили на формування мов в 12-13 ст.?
Доба раннього середньовіччя тривала в проміжку 5-10 сторіч і її початок ознаменувався гунською навалою, коли через кліматичні та демографічні фактори велике переселення народів спричинило падіння Західної Римської Імперії. В цей період виникають сучасні народи Європи в тому числі слов’янські.
Оскільки писемні джерела в цей період досить обмежені відповідь на це питання можна дати розглянувши два аспекти: археологічний та лінгвістичний.
З перспективи археології розглянемо два проміжки часу:
5-7 ст. – переважно на території України та частково Польщі та Білорусі слов’яни представлені пражсько-корчацькою та пеньківською, колочинською культури, які є описані тогочасними істориками як венеди, склавіни та анти. Як видно по карті наведеній нижче територія Білорусі населена в основному балтськими племенами, а на території західної Росії переважають фіно-угорські племена, включаючи культуру псковських довгих курганів або племена під назвою чудь.
8-10 ст. – в ході міграції слов’ян з території України на північ місцеве населення асимілюється в слов’янську спільноту і формують гібридні місцеві культури. На території України пражсько-корчацька та пеньківська переходять лука-райковецька (майже все Правобережжя) та волинцівська культури, залишаючи своє слов’янське ядро. Волинцівська культура переживає дещо складніші процеси трансформації через вплив сусідніх племен аланів та пізніше хозарів (салтівська культура). Її вплив розповсюджується на північний схід вглиб території Росії, де розповсюджуються роменська та борщівська культури.
Тепер розглянемо лінгвістичні аспекти. Звичайно ми не маємо записів слов’янських мов раніше появи в них писемності. Але вже в період Київської Русі відомо про існування окремої новгородської мови та її псковського різновиду з писемних джерел, які зникли через захоплення Новгородської та Псковської республік Московією. В період Великого князівства Литовського виникає староукраїнська (або старобілоруська), яка використовується в діловодстві на території України та Білорусі. Вже тоді прослідковується відокремлена староросійська мова. Цей поділ існує вже в 12-13 ст.
На мапі розповсюдження української мови в 1871 ми вже можемо прослідкувати кордони українського етносу та зіставити його з ареалами розселень ранньосередньовічних культур та взяти до уваги козацькі міграції на схід.
Далі розглянемо мапу лексичних відстаней європейських мов. По цій карті видно, що українська та білоруські мови максимально близькі. В той час як російська більше наближена до болгарської та сербської (очевидно через вплив церковнослов’янської) та дуже віддалена від польської, словацької та чеської на відміну від української.
Вчений-лінгвіст Констянтин Тищенко у своїй статті “Правда про походження української мови” дослідив, що українська мова є унікальною в порівнянні з іншими слов’янськими мовами за рисами фонетики й граматики. При цьому яскраво видно як центральноєвропейські слов’янські мови близько наближені між собою, а російська і південнослов’янські мови відособлені. Така картинка збігається з міграціями слов’ян в ранньому середньовіччі.
https://archive.org/details/tishenko
Таким чином можна констатувати той факт, що українці вже з початку раннього середньовіччя або з 5 ст. мали унікальні умови для формування етносу відмінного від білорусів та росіян.
Ukrainian 
English 
